Чорний квадрат Малевича

Понад сто років тому у спекотний літній день Казимир Малевич створив найвідомішу картину усього ХХ століття, яку всі знають як “Чорний квадрат”.

Тоді ще не було навіть назви новому художньому стилю, іконою якого стане знаменитий “квадрат” – супрематизму. А перша публічна презентація роботи відбудеться лише через шість місяців – у грудні 1915 року на “Останній футуристичній виставці картин 0,10”.

Малевич намалював перший “Чорний квадрат” швидко, під дією імпульсу, миттєвого осяяння. Він навіть не встиг підготувати чисте полотно – використав те, що було під рукою, на якому вже почав малювати іншу картину. І цей початковий малюнок добре видно на рентгенограмі першого “квадрата”.

Важко уявити, що такий світоглядний зсув міг відбутись нехай навіть у геніального Малевича за один лише день. І не відбувся.
Вже понад 100 років тому відбулась революція у мистецтва, яку дослідники порівнюють за значенням із Ренесансом. Але якщо Ренесанс із теоцентричного зробив світ антропоцентричним, то Малевич вивів світогляд у відкритий космос, знімаючи земні обмеження з мистецтва, яке більше не повинно наслідувати видиму природну “реальність”, яку Малевич як раз називав ілюзорною. На календарі Малевича цей день був 8 червня 1915 року, а за новим стилем це – 21 червня.

Художник понад рік працював над пошуком нового, власного художнього напрямку. Він уже виріс із кубо-футуристичних експериментів, випробував можливості заумі та алогізми, створив цілу серію февралізмів, що випередили на багато десятиліть концептуальне мистецтво, і почав створювати безпредметні композиції, в яких колір та форма уже майже не прив’язані до природніх і стають все більш абстрактними.

Але ці композиції створені перед квадратом абсолютно інтуїтивно (як, до речі, багато чого у творчості Малевича), вони лише неусвідомлені розвідки художнього передбачення. Хоча пізніше Малевич віднесе ці роботи до другого етапу супрематизму.

Ще за рік до створення квадрату у 1914 році Малевич потрапив на читання футуристом-звукописцем Василіском Гнідовим своєї знаменитої “Поеми кінця”, яка складалась із 15 частин, кожна з яких була меншою за попередню.

А остання була просто білим аркушем. Наприкінці читання поеми Гнідов просто мовчки хрестив усю публіку…

Після виступу до поета підійшов Малевич і сказав: “Тепер я розумію, що нам треба робити в малярстві: починати з нуля” (про це Гнідов розповідав особисто Дмитрові Горбачову).

Малевич мріяв створити систему абсолютно вільного мистецтва – позбавленого обмежень етичної концепції, що панувала з часів Античності.

В “Чорному квадраті” немає жодного зв’язку з ілюзорним предметним світом, він є результатом чистого творчого акту, а художник стає рівним природі, адже створює щось, чого не існує в природі, створене лише власним креативним даром.

Чому не існує?

Тому що квадрат – форма, що не зустрічається в природі, на відміну від кола чи трикутника. Квадрат є результатом чисто умоглядного процесу. Квадрат несе в собі рівність і баланс усіх сторін. 

Малевич знайшов свою точку опори, свою ідеальну формулу ідеального мистецтва і все зійшлось в одному полотні. Коли пізніше його питали, що він відчував, коли писав “Чорний квадрат”, він розповідав, що між ним і полотном неначе спалахували червоні блискавки.

Окрім рідних та Михайла Матюшина, ніхто не знав, над чим працював Малевич у своїй майстерні з квітня до жовтня 1915 року. І лише за кількома листами до Матюшина російській дослідниці Малевича Олександрі Шацьких вдалось реконструювати дату створення першого “Чорного квадрата”. До речі, деякі дослідники, що мали можливість побачити той перший “квадрат” (він зберігається в архіві Третьяковської галереї і не виставляється для загального огляду), розповідають про надзвичайну енергетику, яка відчувається від полотна. Фактично художник пережив щось подібне до екстатичного містичного досвіду, він відчув, що “через нього світу явилось щось велике” і під цим враженням він тиждень “не міг їсти, пити та спати”.

Ця робота матиме величезне значення для історії мистецтва. Те, що було зроблено інтуїтивно, приносить дивовижні плоди“, – пише Малевич в листі до Матюшина.

Сам Малевич ніде не задокументував дату створення картини, і більше того підписав його 1913 роком – коли в його ескізах до опери “Перемога над Сонцем” вперше зустрічається образ майбутньої ікони супрематизму.

В листопаді 1915 року Олександра Екстер підготувала виставку сучасного декоративного мистецтва: вишивки та килимів за ескізами художників в галереї Лемерсьє у Москві.

За каталогом, у виставці було три ескізи супрематичних композицій Казимира Малевича. Які саме ескізи, на жаль, достеменно невідомо. Але це перша поява супрематичних композицій поза майстернею Малевича і першими глядачами стали селянки з села Вербівка (зараз Черкаської області).

Малевич описував роботу так: “Квадрат = відчуття, біле поле = “Ніщо” поза цим відчуттям”. Для художника це було ядро спресованих смислів, розгортанню яких присвячене було усе його подальше життя і творчість.

“Квадрат” називають іконою нового світу, нового мистецтва. В ньому як в мікрочіпі закладені смисли нової епохи та нового усвідомлення людства, нового виміру існування мистецтва.

У супрематизмі Малевич втілив модель космосу (де немає гори, долу, ваги) і єдиний спромігся виразити відчуття невагомості (до речі, слово це введене саме Малевичем, як і слово супутник у космічному значенні).

Навіть його найближчі учні – Чашник, Суетін у своїх суперматичних роботах не змогли повторити цього ефекту. Малевич поєднує ці невагомі елементи з допомогою ритму – єдиної категорії, що поєднує космічний та земний виміри.

Ритм – основа життєвості, впорядкованості, єдності, пульс космічної енергії. При тому порядок не ієрархічний, а рівнозначний, як сторони квадрата.

І парадокс у абсолютній простоті картини.

Дійсно, 99,99% людей на Землі можуть “намалювати так само”: усі віком від 2-х до 120 років, будь-якої статі, раси, віросповідання, освіти, індивідуальних здібностей. Питання лише в тому “навіщо”.

Навіщо комусь робити це? Український художник Микола Маценко провів іронічну акцію “В кожну хату по квадрату”, закликаючи усіх бажаючих спробувати створити репліку роботи Малевича і розмістити її в своєму домі. І ніхто цього не зробив…


Чорний квадрат може намалювати будь-хто. Це анонімна форма. Але “Чорний квадрат” єдиний в історії мистецтва і всі знають хто його створив. 
Художник зробив сам 100 реплік і продав 98 з них на Андріївському узвозі за символічні кошти, що ледве дорівнюють собівартості матеріалів. І ті “квадрати” Маценка є вже мистецтвом в квадраті, бо є результатом іншого мистецького твору іншого художника. І в своєму контексті говорять про зовсім інші речі, ніж хотів сказати Малевич.

І хоча Малевич не першим використав образ чорного чотирикутника, саме він зробив його найважливішою роботою в мистецтві ХХ-ХХІ ст.

Ще наприкінці ХІХ ст. французький журналіст, іронічний письменник зробив серію монохромних робіт, одна з яких була чорним прямокутником і увійшла в історію під назвою “Битва негрів у печері пізньої ночі”.

Картина “Чорний квадрат” є власне чорним квадратом і нічим іншим. “Чорний квадрат” є своєрідним ідеалом – він приклад абсолютної правдивості: він є тим, чим він є. Втілення форми абсолютної тотожності А=А. А ще на початку XVII ст. англійський філософ-містик та астролог Роберт Фладд використав чорний квадрат для ілюстрації своїх ідей макро- та мікрокосмосу в трактаті “Utriusque cosmi maioris scilicet et minoris Metaphysica, physica atque technica Historia” (1617 рік).

Він долає прірву між річчю та її образом, між буттям та усвідомленням, пропонуючи універсальну утопічну мову, “супрематичне есперанто”.

Нарешті мистецтво і життя стають єдиним цілим, ототожнюються, що знаменує не кінець мистецтва, а навпаки лише його початок. “Чорний квадрат” – і крапка, що відділює усю попередню історію мистецтва, і кома, від якої починається новий етап розвитку, що заперечує завершеність і передбачає постійний розвиток і трансформацію.

Відразу після знаменитої виставки “0,10” мистецьке середовище розділилось на два табори: тих, хто категорично не хотів приймати ідеї нового мистецького напрямку, та пристрасних прихильників супрематичних ідей Малевича, для яких чорний квадрат став знаменом нового життя.

Останні зробили “Чорний квадрат” своїм символом: пришивали квадрати чорного полотна на одяг, підписувались чорним квадратом, таким собі масонським Орденом Чорного Квадрата (до речі, Малевича звільнили з посади директора ГІНХУКУ з обвинуваченням у містицизмі та створенні навколо себе містичної секти).

За лічені місяці “Чорний квадрат” став символом цілої епохи і зробив Малевича її ідеологом і лідером. Напевно, саме завдяки цій популярності Малевича так складно було позбутись радянській владі у середині 1920-х, коли його колег по цеху відправляли на північ чи просто розстрілювали.

Малевич намалював пізніше ще кілька версій “Чорного квадрата”. Усього їх існує чотири, а кажуть навіть і п’ять. Але лише той один, перший, написаний 100 років тому спекотнім літнім днем у московській майстерні Малевича, стосується десятків монографій дослідників з усього світу вже понад півстоліття.

Він знаходиться в архіві Третьяковської галереї у Москві ще з 1929 року після закриття Музею живописної культури (першого музею сучасного мистецтва в СРСР, відкритого за ініціативи К.Малевича) і більшу частину свого існування схований в темній кімнаті сховища.

Хоча причина банальна – поганий технічний стан роботи (зокрема знаменитий кракелюр), але він неначе таємний скарб, що зберігають від сторонніх очей і лише обраним може пощастити побачити його вживу.

Тоді картина Малевича була дійсно передбаченням нової епохи безупинного руху, динамічних трансформацій усіх сфер життя. На початку ХХ століття світ був охоплений Першою світовою війною, людство лише мріяло про недосяжний космос, люди потерпали від епідемій та голоду, щойно з’явився перший телефон, фотоапарат, а найбільша швидкість пересування не перевищувала 100 км/год.

Минуло століття, людство балансує на лезі, щоб не розпочати Третю і останню світову війну, космічні літаки бороздять простори Всесвіту, досягаючи сусідніх галактик, Земля перенаселена, адже люди навчились лікувати майже усі хвороби, швидкісний інтернет доступний майже скрізь на планеті, швидкість пересування обмежена лише фізичними можливостями людського тіла, але досі “Чорний квадрат” ділить людство на дві категорії: тих, хто категорично не сприймає його, і прихильників, які присвячують йому монографії, фільми та навіть пісні.

Отже, ера під знаком “Чорного квадрата” переходить у друге століття, а робота видатного киянина Казимира Малевича стає ще більш актуальною.

Loading...

Залишити відповідь